Ми у Facebook
12.07.2007, 00:00

Не любив би пива – не мав би успіху

Директор Відкритого акціонерного товариства “Рівень” сам дуже любить продукт, який випускає. Улітку, в гарячу пору, не ходить у відпустку, ніби заправський голова колгоспу. Увесь процес пивоваріння, все виробництво контролює особисто. Дуже дорожить хорошими спеціалістами, бо вважає їх основою успіху справи. Для зручності завжди ходить у джинсах, а от машини любить дорогі та ексклюзивні.

Починали з рівня нижче плінтуса
— Мар’яне Адамовичу, розкажіть, яким вітром занесло вас у Рівне 2003 року? Що було до цього?
— Усе своє свідоме життя я працював у галузі пивоваріння. Зокрема, на Тернопільському пивзаводі проробив майже двадцять років — головним механіком, начальником цеху, головним інженером. Тоді тривав другий етап розподілу власності, і на той час контрольний пакет акцій Тернопільського пивзаводу купила недружня мені компанія. Я, так би мовити, залишився за бортом, без акцій. Саме тоді мене запросив до співпраці грамотний чеський інженер, а пізніше — успішний підприємець Як Мімра. У нього був цікавий проект — проектування, виготовлення та монтаж нового обладнання для пивоварних заводів. Ми змонтували кілька одиниць технологічного обладнання для пивзаводів у Ровеньках, Умані, Луганську, Мелітополі. Заробивши там капітал, ми купили найгірший пивзавод в Україні. Чому найгірший? По-перше, він був надзвичайно занедбаний, але принаймні ціна на тоді була найвигідніша. Маючи особистий досвід і підтримку інвестора, ми почали його реконструкцію.
— Що ж тоді для вас стало найважчим?
— Тут не було нічого доброго. Найперше — репутація підприємства опустилася вкрай низько. Імідж — нижче плінтуса: заборгованість перед бюджетом, кредиторами, по зарплаті, усе майно в податковій заставі... У такій ситуації ніхто з нами не хотів працювати. Якість продукції була вкрай низькою. Я дуже люблю пиво, але півроку не міг пити те, що ми самі виробляли.
— Як же ви виходили зі скрути?
— (сміється). Потай купував “Львівське” і пив його. Словом, умови жахливі, але водночас це було і добре, бо трапився шанс проявити себе, показати свої сили. Ми почали у травні, а у вересні вже намітилась позитивна динаміка, яка зберігається і нині.
— Знаю, що ви кардинально оновили кадри…
— Так. Відсотків на 80. Більшість людей, яких ми запрошуємо, — залишаються. Загалом практика підбору кадрів загальновідома: хочеш гарного працівника — переманюй його з інших підприємств і зацікавлюй матеріально.
— Це одна зі складових успіху. Поділіться й іншими!
— Щоб робити продукт, його треба любити. Це дуже важливо. А ще важливо — правильно організувати працю. Треба досконало знати технологічний процес підприємства — від сировини, цін на неї, прогнозів урожаю ячменю й цін на продукцію. Поміняли технологічне обладнання на принципово нове — і це допомогло істотно покращити якість продукції та збільшити виробництво. Одночасно повністю замінили енергетичне обладнання. Сьогодні у нас сучасна котельня без обслуговуючого персоналу, виробництво забезпечене якісною водою, повітрям, холодом. Якщо раніше, в умовах планової економіки, працювали за доведеними зверху планами та завданнями, то зараз самому треба приймати рішення, і безпомилкові, бо вони тягнуть за собою фінансові затрати.
— Невже у вас не було прорахунків, помилок?
— Незначні. Стратегічних не було. Аналізував дії інших керівників, бачив серйозні прорахунки. А от ще одна складова успіху — якість продукції. Для її поліпшення ми залучили до роботи чеського технолога.

Матчук п’є тільки наше пиво
— Де сьогодні п’ють рівненське пиво?
— На Хмельниччині, Волині, у Тернополі. Пиво “Рівень” стало місцевим брендом і популярним продуктом, його не вистачає у Рівному, тому намагаємось обмежити поставки в інші області.
— Вас ніколи ніхто не згадував під час різних конфліктів, у жодних скандалах ви не замішані. Ви і справді такий дипломатичний та компромісний?
— Мій життєвий досвід дозволяє бути таким. По молодості був скандальним, а нині більш врівноважений.
— Ви працювали при трьох губернаторах. Як складалися ваші стосунки?
— Кожен керівник скаже вам подібне: влада нам потрібна для того, щоб не заважала.
— А хто з керівників області — найбільший прихильник пива?
— За Миколи Сороки був період, коли наше пиво не хотіли знати й пити. Пан Микола сприяв розвитку місцевого товаровиробника, треба віддати йому належне. Він проклав нам доріжку в Березне. Василь Червоній, здається, не любив пива. А от Віктор Матчук каже, що вживає тільки рівненське пиво.
(Під час нашої розмови під вікном починає гудіти зварювальний апарат. Директор підходить до вікна і, звертаючись до робітників на ім’я, просить перерватись на півгодини – авт.).
— Ви знаєте поіменно усіх працівників. Це допомагає в роботі?
— Не знаю, чи допомагає, бо, може, у нас і неправильна організація на підприємстві, адже всіма процесами керую я. Технологічними, виробничими.
— Тобто вся влада централізована у руках директора?
— Так. У нас із самого початку не було посади головного інженера і досі немає. Я за спеціальністю інженер, і мене цікавить все, що пов’язано з обладнанням. Мені приємно бачити результат не лише суто технічний чи економічний, а й отримувати моральне задоволення від вдалого технічного рішення.

Уполював кабанчика і кізочок…
— ВАТ “Рівень” спонсорує школу №3, УТОС, різні культурні та масові заходи. Благодійність для вас — це підтримка іміджу заводу чи обов’язок людини, яка живе за принципом “віддай десятину”?
— Наш святий християнський обов’язок — поділитися з бідними. Якщо ми вже маємо певний імідж у місті, то й повинні щось зробити для нього. Тому утримуємо команду “Верес-2”, намагаємось брати активнішу участь у житті міста. Ця участь — фінансування. Це благородний обов’язок — залишити якийсь слід після себе.
— Отже, ви любите футбол?
— Так. Фінансую футболістів, бо раніше сам грав у футбол.
— Знаю, що й полювання полюбляєте. Яке більше — на качку чи зимове?
— Люблю зимове полювання, на копитних. Цьогоріч у сезон вполював кабанчика і кілька кіз.
— Ви не раз говорили, що мрієте про створення музею пива.
— Так. Це цікава задумка, бо, на відміну від інших областей, всі місцеві пивзаводи свою історію починали із середини XIX століття. Їх будували різні люди. Були лихоліття, війни, а заводи працювали. Навряд чи на Рівненщині ще знайдеться підприємство, якому 170 років. Але мені хочеться створити не музей нашого підприємства, а музей історії пива на Рівненщині.

“Не маю шкіряного крісла, для мене це не важливо”
— А які ще у вас плани на перспективу?
— Хочемо зробити ремонт фасадів, бо завод розташований майже у центрі міста, а от вигляд його мав би бути пристойнішим. Плануємо протягом двох років зробити із заводу музей під відкритим небом. Це умовно так кажу, бо в Рівному немає старих пам’яток архітектури. Думаю, що завод цілком може претендувати на такий статус.
— Почнете ремонт зі свого кабінету, адже он шматок стелі, бачу, обвалився, а ви його скромно клейонкою замаскували?
— (сміється). Так, офіс теж потребує ремонту. На це кошти знайдуться. Але ми спочатку створили нормальні умови для людей
— Невже для вас не важливо, як виглядає ваш власний кабінет?
— Так, стеля впала, але це не головне. Байдуже, на якому кріслі я сиджу, не маю шкіряного. Головне, що імідж підприємства піднявся, зовнішній вигляд — на черзі. А ще збираємось перейти на новий тип пляшки, нові етикетки. Це пов’язуємо з відновленням старої торгової марки “Бергшльосс”. У міжсезоння 2007-2008 років ми повинні це здійснити.

Прагне пивної династії
— Розкажіть, як ви відпочиваєте.
— Я не можу залишити завод надовго, бо виробництво сезонне і розвивається, працює більш ніж на 100 відсотків потужності.
— Тобто влітку у вас відпустки немає?
— Хіба, наприклад, голова колгоспу у жнива може собі дозволити відпустку? Ні, не може. А взимку в Карпати виїжджаю, влітку — на Біле озеро. Але це на три-чотири дні.
— Ходили різні легенди про те, що ви за походженням — чех, а приїхали в Україну, тому що покохали українку.
— Родом я з Тернопілля. З дружиною познайомився у Тернополі на пивзаводі, коли повернувся з армії. Тепер Надія теж займається пивом, приватний підприємець. Донька Ірина закінчила Тернопільський фінансово-економічний інститут, керує нашою мережею барів. А от зять — чех, Пшемисл Брож, він у нас головний пивовар заводу. Друга донька Мар’яна цьогоріч закінчила школу. Думаю, що навчатиметься у “водному” і теж буде корисна тут, біля пива. Вийде така собі пивна династія.
— Дочку Мар’яною назвали ви?
— Ні. Моя мама на цьому наполягла.
— Онуків ще не маєте?
— Ні, але думаю, що вони вже точно пивоварами мусять бути!
 





На правах реклами

купити смартфон Apple iPhone 15 Pro max у Львові, Україна


Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net

Допомога ЗСУ