Одинокий вовк Андрій Бублик

— Як рухається ваше будівництво?
— Нині будинок вже готовий і проданий. Залишились тільки внутрішні оздоблювальні роботи, але це вже залежить від господарів квартир. До речі, це найшвидше будівництво в історії міста: з часу забиття першого стовпа і до завершення усіх робіт пройшло всього сім місяців.
— Ви мешкатимете там же?
— Так, на найвищому поверсі. Тому і квартири продавав насамперед тим людям, котрі мені подобаються.
— У чому секрет вашого успіху?
— Мені щастить у житті: чимало речей я роблю першим. Наприклад, першим у Рівному став використовувати алюмінієвий профіль при оформленні фасадів. Пам’ятаєте, “2000”, “Бомбу”, “777”, “Андріївський”? Тепер це на кожному кроці, тоді ж була інновація. Те ж саме з неоновими вивісками. Можу сказати, що і новий будинок особливий — всі у місті говорили про те, що такі комплекси потрібні, а ми взяли і збудували. Хоча зараз усі взялися до цієї справи, і тому вона мені вже нецікава. Ринок нерухомості Рівного якщо ще і не насичений, то стрімко до цього наближається. Тому я б залюбки зайнявся чимось іншим.
— Чим, наприклад?
— Скажімо, збудував би величезний гіпермаркет, площею до 20 тисяч метрів, з кінотеатром, кафе... А житло більше будувати не хочу. Про це потім навіть ніхто і не згадає.
— Будувати — вигідна справа?
— Неможливо порахувати затрачені нерви. А вони найдорожчі.
— І чим ви займатиметесь найближчим часом?
— Зроблю поки паузу, поїду в Європу кататися на лижах. Може, переїду до Києва, тим паче там є і робота, і житло.
— Рівне вас не тримає?
— Рівне для мене таке ж чуже місто, як і Київ. Я ж родом з Росії, з Новосибірська.
— Зустрічалася з твердженням, що бізнесменом бути просто. Головне — мати стартовий капітал, а з грошей зробити гроші, справа нехитра. Що ви з цього приводу думаєте?
— Давай проведемо експеримент: я дам тобі 1000 доларів, а ти за місяць зробиш з неї півтори тисячі. І потім розкажеш, як ти це зробила.
— Місяця мало...
— Ну два місяці. Домовимось. То як? Якщо ти це зробиш, одразу візьму тебе у партнери.
— Я подумаю. І коли надумаю, як це можна зробити, подзвоню.
— О’кей. Дзвони. І одразу отримаєш гроші.
— Окрім роботи, маєте якісь захоплення?
— Постійно займаюсь спортом — бігом, боксом. Захоплююсь вивченням іноземних мов.
— Звідки такий інтерес?
— Це потреба — чи не щомісяця буваю за кордоном.
— Ви маєте сім’ю?
— Я одружився у 19 років. Свою майбутню дружину на момент, коли запропонував їй вийти за мене заміж, знав всього три дні. Ми прожили разом дев’ять років і розлучилися.
— Чому?
— Тому що я за натурою одинак — мені достатньо двох собак. Так, мені буває самотньо. Зрештою, всім буває самотньо. Але мені так комфортно. Я ніколи не розумів приказки, мовляв, у старості нікому буде води подати. На няньку собі я зароблю.
— Ви не хочете, щоби про вас піклувалися?
— Ні, не хочу. В цьому немає потреби.
— А самі піклуєтеся про когось?
— Тільки цим і займаюсь. Маю дітей, про них і піклуюсь.
— Тобто про повторний шлюб ви навіть не думаєте?
— Ні. Я не можу жити з кимсь. Та й, зрештою, не хочу. Не хочу бути свідком чужих буднів. Щодня лягати в ліжко з жінкою... А потім кажуть — подружній обов’язок... Не хочу, щоб секс перетворився на обов’язок. І потім, від усього можна втомитися: від друзів, котрі з тобою, від жінки, яка поруч. Багато відомих людей були одинаками. Ти заміжня, Катю? Навіщо ти вийшла заміж? Подивись на тварин: жодна не живе разом з іншою усе життя. Так, є шлюбний період. Але ж не все життя...
— А як же моногамія та вірність?
— Вірність — це казка, котру вигадали люди. Це один з тих законів, які люди самі придумали і самі ж порушують, причому постійно.
— Вам подобається порушувати закони?
— Ще Шекспір колись сказав, що в основі будь-якого добробуту лежить злочин. А він розумівся на житті.
— З чоловічих розмов складається враження, що їх цікавить лише робота і...
— Жінки.
— То це правда?
— Аякже.
— А що ще цікавить такого чоловіка, як Андрій Бублик?
— О, мене багато що цікавить. Ось навіть, як макарони роблять. Я доволі багато читаю.
— Давайте повернемося до жінок. Що вам подобається у прекрасній статі?
— Важко відповісти однозначно. В одній, у першу чергу, звертаєш увагу на фігуру, в іншій — на посмішку, чи очі. У третій найбільше збуджують її жести та міміка... Але немає жінок, які не зраджують. Якщо самець сильний, самка буде з ним. Коли ж вона знайде сильнішого самця — піде за іншим. Це закон природи. Скажи, хіба б ти могла вийти заміж за чоловіка, слабшого за тебе? Ні. Жінки відчувають силу шкірою. Чоловік повинен бути сильним і впевненим у собі. А для цього йому потрібні гроші. Це теж як у тварин — наприклад, павич перед самкою розпускає свій хвіст. Чоловіки теж зваблюють жінок зовнішнім блиском.
— Себто, гроші — це як хвіст павича для чоловіків?
— Приблизно так.
— І силу ви також ототожнюєте з грошима?
— Американці кажуть: не буває сильних і бідних чоловіків. Вони або всього добиваються у житті, або не добиваються, тоді вони нездари. Гроші — прекрасне мірило свободи. Катю, з якої суми для тебе починаються гроші? Яку суму ти вважаєш солідною?
— Ніколи про це не думала. Для мене це не самоціль.
— От, а є жінки, одне взуття яких коштує кілька тисяч доларів. Чи чоловіки, чий годинник коштує більше, аніж непоганий автомобіль. Ці “дрібнички” дуже впадають в очі тим, хто на цьому розуміється. Коли я бачу дівчину з сумочкою за 1000 доларів, одразу роблю висновок, що вона або чиясь дочка, або дружина, або коханка.
— А те, що вона має достатньо мізків, щоби заробити, не думаєте?
— Ні. Жінка може лише допомогти витратити зароблене. Вона може зробити чоловіка мільйонером, тільки якщо до цього він був мільярдером. Призначення жінки — прикрашати.
— Чи не здається вам, що такі судження жінок ображають?
— Чому? Я люблю жінок і люблю витрачати на них гроші. І це природно. Часом мені стає дивно — скільки грошей я викинув на жінок. Але це дуже приємно. Повір мені, ти б ніколи не могла полюбити скупого чоловіка. Справжній чоловік повинен забезпечити своїй жінці якщо не розкішне життя, то принаймні таке, щоб вона ні в чому не відчувала нестатків. Попроси свого чоловіка, нехай він звозить тебе на Мальдіви — туди, де океан, сонце і пісок, а місцеві жителі навіть не сміють підняти на тебе очі. Тоді ти зрозумієш, що таке рай. І зрозумієш, що таке гроші.
— Ви коли-небудь робили те, за що тепер соромно?
— Почуття сорому — доволі складна категорія. І треба або все життя соромитись себе, або подолати це.
— У вас склався імідж мачо. Це вам не заважає?
— Я на це не зважаю. Як і на те, що про мене думають інші. Найважливіше для мене — внутрішня свобода. Тому завжди сам приймаю рішення. І не звертаю увагу на зовнішні умовності. Наприклад, категорично не ношу костюми. Бо не люблю. Ціную свободу і комфорт.
— Ви — авантюрист?
— У чоловіка повинна бути певна частка авантюризму. Знаєш, минулого року я розбився на сноуборді. До тями прийшов уже у вертольоті. Поворушив пальцями — працюють, похитав головою — хребет цілий. І перша думка: значить можна знову кататися. А ще не так давно дивився фільм — “Base jumper” — про людей, які стрибають з напіврозкритим парашутом у вузькі ущелини. І їм позаздрив. Позаздрив і запитав себе, а чи зміг би я так?