Ми у Facebook
05.02.2008, 00:00

Сергій Кошин: “Я ніколи не намагався лізти на передній план”

Новоспечений депутат від Рівненщини відпочиває за кермом, а інтереси Дубровиччини лобіював... на полюванні





"ОГО" вже писала (№43 від 25 жовтня 2007 року) про загадкового директора Дубровицької автошколи Сергія Кошина, який потрапив у прохідну частиту виборчого списку БЮТ, а згодом і став депутатом Верховної Ради України. По завершенню виборчої кампанії "ОГО" намагалась взяти інтерв'ю у Сергія Мефодійовича, але зіславшись на забобонність, він відмовився давати коментарі. Натомість пообіцяв, що як тільки стане депутатом, перше інтерв'ю дасть саме нашій газеті. Сергій Кошин виявився людиною слова і саме "ОГО" першою знайомить вас із новим парламентарем, який представлятиме Рівненщину у Верховній Раді.






З народним депутатом Сергієм Кошиним зустрілись одразу після його приїзду з Києва, після завершення сесії парламенту. Розмова відбулась у Народному домі, в обласному штабі БЮТ, у кабінеті, де раніше, за словами самого Кошина, стояв його робочий стіл.






Про Абдулліна і політику



- Як ви познайомились з Олександром Абдулліним? Кажуть, те, що він став депутатом Верховної Ради в 2002 році, це ваша заслуга?



- Познайомились ми на початку 2001 року, коли Олександр Рафкатович разом із нашим земляком Петром Воробйом приїхали в село Яцулі Дубровицького району, щоб зібрати матеріали для художньо-документального роману "Заграва", який вийшов, до речі, у 2005 році. Під час поїздки у них виникли проблеми з автомобілем і вони заїхали до мене на роботу в автошколу за допомогою. Вже потім я дізнався, що він народний депутат України по Бориспільському округу Київської області. Я розказав йому про проблеми району, про життя наших і жартома запропонував йому стати депутатом від нашого Дубровицького округу. За кілька місяців він приїхав і сказав, що прийняв рішення балотуватися по нашому округу і запропонував разом працювати під час виборчої кампанії. У мене на той час уже був досвід в організації виборів. Я брав участь в організації перших виборів за часів незалежності України, ще коли Кравчука обирали Президентом, та під час своїх виборів до місцевих рад. Загалом досвід та організаторські навички у мене ще з роботи в райкомі комсомолу. А щодо другого питання - то перемогу Абдуллін забезпечив сам за допомогою команди, яку я допоміг йому сформувати.



- Ви були депутатом районної та обласної рад. Тепер депутат Верховної Ради України, але ви ніколи не були публічною людиною, чому?



- Я двічі був депутатом обласної ради. Балотуючись втретє, отримав четвертий результат із двадцяти п'яти кандидатів, що думаю теж є свідченням довіри виборців. Крім того, тоді було багато технічних кандидатів та й підправленням протоколів не гребували. Зробили мене четвертим, ну і хай так буде, справедливість все одно є... Потім був двічі депутатом райради. Всі свої виборчі кампанії організовував також сам. А щодо публічності, то я ніколи не намагався лізти на передній план. Головне, це робити свою роботу якісно, аби не було соромно перед людьми. Краще менше говорити, а більше робити.



- Які ваші враження від першого місяця роботи в українському парламенті?



- Я був вражений тим безладом, який панує в залі Верховної Ради. У часи, коли Україні потрібна ефективна робота та прийняття нових необхідних державі законів, депутати шукають всіляких приводів для блокування роботи.



- З ким із депутатів ви вже встигли подружитись, а з ким навпаки - не хотіли б знайомитись?



- Я людина неконфліктна, тому немає людей, з якимим я не хотів би спілкуватись, принаймні поки що. Знаєте, поза сесійною залою всі депутати звичайні люди. Ми нормально спілкуємось, але на засіданні Верховної Ради їх неначе підміняють... Щодо дружніх стосунків, то це перш за все однопартійці, з якими ми вже бачились не раз на з'їздах, засіданнях політради. Нас (депутатів фракції БЮТ - ред.) розсадили за регіональним принципом. Я сиджу поряд із Юрієм Прокопчуком та Юрієм Гнаткевичем, позаду мене сидить Олександр Абдуллін.



- Зараз багато говорять про "нестабільність" демократичної коаліції та конфлікт між Президентом та прем'єр-міністром. Наскільки це правда?



- Коаліція й уряд можуть працювати ефективно, але ті, кому це невигідно, шукають всіляких приводів, аби заблокувати роботу. Ви ж розумієте, що проблема НАТО - це лише привід, щоб не дати коаліції працювати. Щодо стабільності коаліції, то сьогодні вся фракція НУ-НС налаштована на ефективну роботу.



- Як ви облаштувались у столиці?



- Живу разом з іншими депутатами в готелі, який винайняла для нас Верховна Рада. Кімната приблизно 12-13 квадратних метрів, є маленький телевізор, а ось письмового стола немає. Зате є радіо 60-х років, яке ще й працює, і хто заходить, то обов'язково звертає увагу на це чудо. Я, чесно кажучи, не розумію, навіщо держава платить десять тисяч гривень щомісяця за номер для кожного депутата, якщо зняти двокімнатну квартиру в центрі Києва коштує набагато дешевше?





Про роботу і полювання



- Як сталось, що директор автошколи потрапив у "прохідну" частину партійного списку? Адже ми там звикли бачити відомих політиків, бізнесменів, чи в крайньому випадку відомих артистів чи журналістів?



- Директором автошколи я працюю вже багато років, фактично одразу після райкому комсомолу. Свій номер у списку отримав за рішенням політради за поданням районної та обласної міжпартійних конференцій БЮТ. Загалом номер у списку залежав від рейтингу роботи обласної партійної організації. А ще й до того всіх керівників обласних виборчих штабів включали до списку, аби мати більше прав під час проведення виборчої кампанії. Коли я подавав документи на реєстрацію кандидатом у центральний штаб, то жартома попросив не ставити мене 450-м, щоб не було соромно перед друзями, а потім, уже на з'їзді дізнався, що потрапив у верхню частину списку.



- Ходять чутки, що саме ви переконали Петра Гарвата боротись за посаду голови обласного ТСОУ, це правда?



- Нікого я не переконував. Петро Олексійович розумна людина, досвідчений керівник і сам приймає рішення. Як член бюро обласної організації ТСО України я його підтримав. Я вболіваю за цю справу, хочу, щоб товариство ефективно працювало, розвивалось. І не має значення, хто керівник, яка його партійна приналежність. Просто потрібно працювати, а не вирішувати на робочому місці свої партійні справи...



- Чим ви захоплюєтесь, крім політики?



- Полюванням, і дуже люблю водити машину, тому ніколи не заводив собі водія, за кермом відпочиваю. Не знаю, чи матиму водія, вже будучи депутатом - побачимо. Але поки що їзджу до Києва і по столиці сам.



Дуже люблю полювання. Немає нічого кращого, ніж побродити з рушницею по лісі, поспілкуватись з природою. Інколи навіть не хочеться стріляти, отак зустрінеш звіра, подивишся на нього, а стріляти не хочеться. Стріляю в повітря, а друзям кажу, що промазав.



Місця у нас на Дубровиччині для полювання прекрасні. Сюди приїжджали міністри і віце-прем'єри. Іноді завдяки полюванню вирішували проблеми району. Приїздив якось Табачник, ще коли він був віце-прем'єром. Ми його завезли по дорозі в лікарню, показали наші біди, після цього півтора мільйона на цю лікарню виділили з держбюджету. Іншого чиновника везли на полювання розбитою дорогою - отримали кошти на ремонт дороги. Інколи доводиться хитрувати (сміється)...






Про сім'ю і друзів



- Як сприйняла родина звістку про ваше депутатство?



- Моя дружина, Віра Олексіївна, перед початком кожної виборчої кампанії каже, що розлучається зі мною, бо я перестаю жити вдома... Але, звісно, родина за мене радіє, мабуть, найбільше батько. Він експерт в політиці, слідкує за політичними подіями в країні, знає прізвище чи не кожного депутата. Він для мене беззаперечний авторитет, і у залі Верховної Ради я завжди пам'ятаю, що він на мене дивиться, тому працюю так, аби йому не було за мене соромно.



- Як і коли ви познайомились зі своєю дружиною?



- Познайомились в інституті, потім виявилось, що наші батьки вчилися разом у сільськогосподарській школі. До майбутньої дружини залицявся майже чотири роки. Потім одружились, народився син Олексій, а потім донька Наталя. Зараз вони вже дорослі. Син у минулому році закінчив академію СБУ, тепер працює у Кузнецовську. Дочка навчається в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.



- З обранням депутатом у вас стало бульше друзів?



- Набагато більше (сміється). Дзвонили вітати люди, які не телефонували по кілька років. Справжні друзі подзвонили пізніше, так би мовити, витримали паузу... До речі, так сталося, що я в інституті навчався з двома майбутніми депутатами Верховної Ради України: Юрою Ширком та Юрою Кічатим. Колись дзвонив до них як до депутатів з різними проблемами Дубровицького району, вони допомагали. Зараз вони дзвонять мені, я теж намагаюсь допомогти. Потрібно завжди залишатись людьми, незважаючи на партійну належність, ранги та титули. Хто знає, що нас чекає завтра...







На правах реклами