Як рівненська журналістка потрапила в "ОГО" [БЛОГИ]

Пригадую, як повертались з друзями з якогось дня народження, і подруга по дорозі надумала купити журнал. А я собі заодно прихопила «ОГОшку», бо там була програма передач. Вдома батько переглядав газету і побачив оголошення, що проводиться набір старшокласників у школу журналістики.

– О, бачиш – школа журналістики буде. Ти ж колись казала, що хочеш бути журналістом. Але не переживай, тебе туди однаково не взяли б, – сказав батько.

Ця фраза мене зачепила, я порепетувала, що там тільки мене і ждуть і я обов’язково подам заявку і... благополучно про це забула.

Дякуючи своїй безалаберності, схаменулася аж в останній день подання заявок. Швиденько заповнила анкету, кинула на друк і, за законом підлості, «здох» принтер. Увечері роздруковувати «бумажку» десь у магазині було пізно.

Тоді додумалась написати листа. Понаписувала там, яка я класна-розпрекрасна, і куди ж вони там всі без мене. Склеїла конверт з паперу А4, написала на ньому дату «заднім числом» і зранку понесла в редакцію (добре, що це було по дорозі до ліцею).

О 8-й ранку двері редакції були ще зачинені. Я поцілувала клямку, і, оскільки, поспішала на уроки, просто залишила конверт під дверима (та ще й не там, де треба – редакція знаходилась на Шкільній, а на Короленка – керівництво, якось так).

За результатами співбесіди в омріяну школу я таки потрапила.

Досвідчені журналісти розповідали про свою роботу, розказували, як писати, давали як ігрові завдання, так і справжні.

І досі не знаю, хто знайшов того листа і яким чином він зрештою потрапив до редактора, але за кілька днів мені подзвонили і запросили на співбесіду.

Далі - у БЛОЗІ Тетяни Закордонець