Втрата втрат

Зліва від дверей стояв високий стіл з лампою, на якому лежали: пінцети з стрілоподібними гачками, шпателі, загострені парасольки, пасти, гелі в спеціальних крапчастих тюбиках і гора всяких стоматологічних борів. Медсестра в парі з лікарем перекладала якісь склянки і в обов’язковому порядку відправляла на стерилізацію і дезінфекцію щипці для видалення зубів і зубного кореня.

Мадам Туманова нафарбувала червоною помадою губи, зробила бездоганну класичну зачіску і візаж очей, надухалася, кинула зуби у сумочку і показалася у вікно, побачивши людей на довгий рукав, повернулася назад до себе в кімнату.

Як це можна назвати?

«Ой, не зрозумієш, що одягнути. То жарко, то холодно»… Прихопила з собою жакет, взула ноги в резинові чобітки, і ще раз поглянула на себе в дзеркало. Всю дорогу до місця призначення їхала мовчки, а якщо і відкривала рот, то тільки на два-три слова.

Прямо з кабінету лікаря лунала заспокійлива музика. На незгінаючих ногах вона потрапила в стоматологічне крісло і лягла на нього. Декілька хвилин лежала нерухомо. В ніс їй ударив гострий запах, такий гострий, що голова пішла обертом. Було одне бажання, бажання «робити ноги». Зустрівши її погляд, лікар не відводив свій, навіть жодного разу не моргнув. Навіщо ж Ви знову зняли зуби. Жінка взнила. «Ну, не можу я з ними… Таке відчуття, начебто каша у роті».

«Треба терпіти. З цими протезами Вам жити. Зараз молодь втрачає зуби, Ви не одна у мене з такою проблемою. Найнеприємніше позаду, залишилося підрівняти, наполірувати і навчитися ними їсти», - заспокоював своїм інформаційним полем лікар. Його кваліфіковані руки обробляли кожен зубчик, кожну ділянку, не забуваючи кожного разу освіжати області порожнини рота. «Йдемо за мною мадама»… «Куди»? «Питання будуть іншим разом. Йдемо».

Він привів її до машини, з якої виліз чоловік з мужньою, щільною але акуратною рослинністю на щоках, вклав її зуби йому в руки і сказав: «Валентин Іванович, відвезіть зуби і мадам Туманову до зубного техніка». Той спантеличений сів за кермо і натиснув на газ. Не знаючи с чого почати, почав міняти відчуття швидкості. Зріла молодість грала на його губах. Близькі до ідеалу, прямі, здорові зуби сяяли в два ряди. «Хаах… Давно пройшли ті часи коли наші бабусі та дідусі ставили на ніч щелепи в стакан з водою. Саме більше, що нам загрожує- імплантологія. А загалом життя малина- малина життя мягке».

Чайна країна Шен та Шу

Водій задумливо дивився на дорогу і у пів-ока поглядав на свою попутницю, яка червоніла як буряк і нервово теребила блузу. На її колінах лежала книжка, але вона її не читала… «Хочете я вгадаю, хто Ви по гороскопу»? «Будьте ласкаві, висадіть мене десь тут»… Жінка у довгому обвела рукою фасад якоїсь установи і щось цикнула безсильним ротом: «З-зззупиніться! Я Вам ще раз кажу випустіть мене негайно»… Через кожне слово перед її носом маячили його білі зуби. Вона не для сміху смикнула за ручку дверей усередині салону, а та не відкрилася. «Вви-и знущаєтеся наді мною. Я настійно прошу Вас припинити цей спектакль»… «Пардон, сеньйора, відразу не здогадався», - вискалився Валентин Іванович в своїй усмішці в 32 зуба. «Сидіть тут, нічого не робіть, і нікуди не виходьте. Я сам зуби віднесу», - махнув він і зник за кущем троянд, як зникають наші тіні. «Ех, жінки, жінки»…

На тринадцятому поверсі було з десяток лабораторій, у одній із них зуботехник Дідушко проводив ротацію воскової архітектоніки на металевий сплав. Не дивлячись на свій авторитет він був таким же простим як вся їх вісімка. На ньому, як на вітрині годинник, ланцюги бовталися на зап’ястях, натільний хрестик зв’язаний на шиї, все з чистого золота. Валентин Іванович надав йому зуби: «Докторе, зроби добру справу для людей». «У мене справ повно», - похнюпився той, що протезує. «Будеш», - він показав на орбіт без цукру, обійшов стіл і хитрий смішок був йому відповіддю…

Невдовзі з косметичної точки зору штучні зуби стали максимально нагадувати зовні справжні. Валентин Іванович навіть здивувався легкості та швидкості процесу. Вийшовши на вулицю він розглядав метеликів над квітами, мурашок, як білі голуби танцюють свій білий танець, розчісують пір’їнки на шийці один у одного, а представник сильної статі годує свою подругу. І дивно було на тлі цього всього бачити незадоволенні обличчя. До неї він підійшов тихо, ніби знаючи, що вона зараз скаже.. «Тепер розмовлятимемо, одягайте». «Що-о-о, - варто було їй побачити в його руках зуби, як в голові змішалися думки. Що за кавалер, коли в його руках мої зуби. З розуму з’їхати можна». Відчуваючи, як кров приливає до щік, вона ще більше розчервонілася, ще більше кашель посилився. «Дякую, - ходячий ходором її голос остоточно зірвався. «Я не дивлюся. Якщо хочете я відвернуся. Ні, я краще відійду» .

Небайдужий листоноша

У світі свистоплясок сьогоднішнього дня мадам Туманова вимоталася донезмоги. У цей момент їй вже було ні жарко, ні холодно. Вона нацепила бігом зуби, заклала за щоку карамель і на останньому видиху назвала себе,- «Маргарита Олександрівна я». «Дуже приємно. Мене можна просто Валентин». Немов привіт з юності надвис над нею. Вона пригадала золоту осінь у свої 17, губи захололі на вітру після поцілунків, забутий смак цих поцілунків, піший і веломаршрут в гори, повний місяць і світанок в Іспанії. На душі стало приємно. «Якщо зубний біль - це відсотки за зайву любов до солодкого, я відмовляюся від такої любові», - губи Марго склалися в широку посмішку. Це була її перша стоматологічна посмішка. Тойота, кольору срібла, тим часом вже майже під’їзжала до під’їзду…