Чай на двох

«Як ні, - він не дивиться на мене… Для кого цей запах квітів? Для кого я співаю і танцюю? А може я не вмію співати? Ох і гонор, ох і амбіції»… Вона повільно розплющила очі і загорнувши шторку у своїй світлиці накинула на себе той самий з драконами Червоний Халат ( Да Хун Пао) . Емоції набирали потрібну їй форму. Товста тканина халату закутувала тіло за образом і подобою кокона. Навіть почала відчуватися масляність у роті. І абсолютно нічого не розуміючі вона попрямувала не аби куди, а безпосередньо в гори…

Ви коли-небудь прокидалися з відчуттям запаху ранішньої роси і чайного дерева? Саме так прокидаються гори Уїшань, вершини яких укриті ватною ковдрою туману. Тут нависає особливий дух. Дух молитов і оновлення. І він є всюди. Скеля у підніжжя якої розстелився зелений килим трави може служити откровенням. На цій скелі живе один чернець по імені Залізний Архат (Те Лохань), чиє життя відображає те, що відбувається з людиною. Більше всього він любить дивитися на воду. Любить висоти за свободу, за можливість розвернути ширше свої сили. Любить квітневе сонце. І не любить знаходитися на очах натовпу. Справа не в зовнішності, точніше в зовнішності, але особисто не в його, а його образу. Сьогодні він залишився стояти на кромці горба, як раптом знову побачив дівчину, яку вже давно бачив в своїх снах . І що називається накрило: «Чудеса та й годі»! Східна Красуня тим часом піднімалася на гору, на ту саму велику гору. – «Дорога за версту- хороший початок. Крок назад не почавшись - це хороше і закінчиться. Ні, вже бажайте радіти». У неї була здатність не розповідати всім і кожному про свій довгий і болісно-важкий шлях. Зовні вона нагадувала сонячну солодкість, але ж усередині кожного цукрового фрукту криється тверда кісточка. Якась мошкара помітивши красуню вгорі злетілася сюди і не те, що куснула, а пожувала її до крові. На межі сил, все змішалося: час, події, думки, смак, настрій. Вона просто розгубилася.

Завжди упевнена у собі, рухома, весела тепер вона не знала, як їй бути. Золотисті завитки прихоплені обручем на лобі злипнулися в темні бурульки, очі втратили здоровий блиск. Зникла та маленька дівчинка з очима синіми. Зникла жінка, зник дзвінкий її сміх… «Що мені робити, я не уявляю собі? Я не знаходжу в собі своє «Я». Мені погано, так погано на душі. Гірше нікуди! Я не в силах більше триматися на ногах. Хоч караул кричи», - вона аж примружилася від жаху перед цим словом. Нікого не було близько. Було дуже тихо і безлюдно. Неосяжна сила, що зв’язує людей, небо і землю почула стогони і плач і видихнула перший промінь світла. Це - Богиня Милосердя ( Те Гуань Інь) розпускається бузком, хто не знає. Якщо в серцях людей вона не бачила любові, вона не наближалася до них. Східна Красуня так і ахнула від здивування: «Не може бути! Ти-и»… І в той же самий час на якусь частку секунди куточки її рота трохи розтягнулися: «Дуже навіть все може бути»… Він підійшов. Його погляд, цей чітко окреслений його погляд зупинився на ній. Нова хвиля страху захлеснула її. У районі сонячного сплетення все стиснулося: «Як же ти мене знайшов»? – «Я трохи не втратив себе самого. У тобі я відшукав себе». – «Але я- це не зовсім я»,- коротко упівголоса мовила дівчина і вже приготувалася було йти додому.

Гірська вода скочувалася дробиною, падала з кам’яного уступу двома фонтанами нерівної товщини і жадібно поглинала цей день. У душі Архата змінялися місцями молитва і доля. Губи палило, як від гарячого молока. Голову обволікала феєрія з прологом, віддаючи вогню начисто нові нотки… «Хто ми? Душі земні і неземні… Ми не можемо пояснити, що таке душа. Ми не можемо випити її зором. Нам властиво одушевляти Всесвіт, відчувати його зсередини, проявляти себе, мислити, бажати, хотіти і бути щасливими. Моя, моя - ти тільки моя! З тобою я зняв з себе статус чоловіка одинака»… Вони узялися за руки. Проходить день і ще день. І ось вони кружляють в танці вітру, летять… Богиня Милосердя закривала все поле, наскільки це було можливо. «Ей, Ви там на горі»… В цілому це я про чай, або про любов?

Статті по темі:

Втрата втрат
Небайдужий листоноша
Чайна країна Шен та Шу