Ми у Facebook
08.07.2015, 08:00

Сарненський "койот" очолив спецрозділ у зоні АТО [+ІНТЕРВ'Ю]

Сарненські койоти-спецпідрозділ військової частини А-0153, відомий в зоні АТО. Койоти - бо легко пристосовуються до будь-яких ландшафтів та наділені гострим відчуттям інтуїції. Саме ці якості необхідні для виконання найбільш вразливої операції- конвою у найнебезпечніших гарячих точках.
На сході підрозділи розкидані на великій території. Потрібно підвозити боєприпаси, пальне, провіант, забирати поранених і мертвих. Відстані не маленькі, а небезпека засідки чи замінування чекає, як в один так і в інший бік. Проте завдання- якнайшвидше подолати шлях, а у разі обстрілу прикрити і відстояти колону. Колону машин і БТРів веде офіцер, який йде перший і несе відповідальність за життя багатьох.

У рівненських підприємств можуть вилучати автомобілі для потреб армії

Сергій Модін - військовий офіцер, який очолив перший склад спецпідрозділу “Сарненських койотів”, до якого увійшли: Віталій Куришко, Сергій Мінчук, Сергій Мірко, Олексій Нагородний, Сергій Галащук, Олександр Круглик, Сергій Новак ,Олександр Гаптар, Сергій Набухотний, Олександр Губеня, Леонід Панащук.

Скільки триватиме шоста хвиля мобілізації

Сергій, чому ви так не охоче погодились на інтерв’ю?

- Я военный, моя работа защищать украинский народ от агрессора, а не расказывать о ней, да и поскольку война еще не окончилась, и бойцов ждут матери, жены и родные, такие рассказы не нужны сейчас.



- Ви розмовляєте російською?

- Да, более того, мое детство было в России, там много родственников, был во многих российских городах, знаю их историю. Отец военный, учился в четвертой школе. Но могу и на украинском.

- То ви із родини військових?

-Батько та дід військові. Діду довелось пройти дві війни- польську та вітчизняну.

- До першої хвилі мобілізації закликались добровольці, офіцери, сержанти запасу та рядові до 40 років. У таке “відрядження” ви вирушили, як офіцер, що зобов’язаний нести військову службу. Чи були ви до нього готові і що на вас там чекало?

- Кожен чоловік має бути готовий захистити свою землю, інакше який же він чоловік, а ми військові, маємо військову підготовку, тому завжди готові виконувати свій обов’язок.

У “відрядження” вирушили на БТРах і проїхали майже всю Україну. По дорозі нас зупиняли водії та зустрічні авто, давали гроші, мобільні телефони, цигарки, тиснули руки, бажали повернутися живими. Та чим далі від дому такі зустрічі рідшали, а за межами Харківської області вже було не зрозуміло, де ворог, а де свій. Усвідомити те, що ти чужий серед своїх на своїй землі- це тяжко. Та на філософські роздуми часу не було. На війні, як на війні. Або ти, або тебе. Постріл в живу людину та смерть, яка оточує тебе навколо -це наступне до чого потрібно бути готовим. Нажаль, жодна війна без цього не обходиться. Тому зберегти людяність в умовах щохвилинної несправедливості, зрадництва та фізичного виживання найтяжче. Ті, хто пройшов ці випробовування найближчі друзі на передовій. Ми можемо бути не знайомі , але саме такі рятують життя. Сьогодні вони тобі, а завтра ти їм.

На Рівненщині повістки в рамках шостої хвилі мобілізації вручатимуть з 9 липня

Війна швидко вчить, тому там нема молодих чи старих. Запам’ятався хлопчина 19 років, якого ми забрали з кантузією з під обстрілу. Це вже герой, який гідний найвищої нагороди. Витягнувши пораненого товариша він поклав під себе гранату без кільця і до останнього відстрілювався, щоб зберегти йому життя. Дивом вони лишились живі, не знаю, як їх доля слалась далі, та вчинок цього юнака говорить сам за себе-це вчинок зрілого, відважного чоловіка.

Багато різних історій можна розповідати, адже майже за 3 місяці ми проїхали 9,5 тисяч км. Побували з хлопцями майже у всіх містах Сходу, і в тих що вже тепер є окуповані, це і Дебальцево, Торез , Горлівка, Шахтарськ....Зустрічали багато різних людей, в тому числі знаменитих і відомих, у яких інші власні пережиті історії.

Рівненські військові отримуватимуть більші грошові виплати

Хтось отримав другий день народження, інший втратив, когось вже не повернеш. Про них відкрито говорити ще не час. Були й курйозні моменти, щоб зберегти здоровий глузд, без гумору не обійтись.

Коли повертаєшся з конвою, вже тепер на базу, а в першій хвилі по-кілька тижнів жили в полях під відкритим небом, чуєш невимовну чоловічу тишу, яка ріже вуха: 60-80 чоловіків сидять один біля одного і просто мовчать. Це інша реальність.

- Як вас сприймали місцеві жителі на Сході?

- Різне бувало, та переважно це такі ж люди як і ми. Якось довелось спілкуватись перед натовпом, що не пропускали на блокпості в місто, де завершувалась зачистка, вони хотіли повернутись до своїх домівок, але там ще було досить небезпечно . Мені не вірили, що я із Західної України, тому що розмовляю на російській. Як не переконував їх, не вірили тай все. Навіть тоді, коли почав говорити, що я бандерівець, який любить порядок, тому в понеділок на обід їм снігурів, а в середу на вечерю сепаратистів, не розуміли, що це жарт. У них не показує жоден український телеканал. Чому на Україні в наших українських містах не транслюється українське ТВ не зрозуміло. Можливо тоді, серед них і сепаратистів не було б.

-Не секрет, що особливо перший призив, матеріально забезпечували майже на 100% волонтери. Чи відчували ви їх підтримку?


- Чесно кажучи, коли ми йшли, це був початок червня 2014 року, волонтерських центрів чи організацій ще не було, а збиратись довелося швидко. На кошти, що зібрали наші військовослужбовці з частини і цивільні, переважно ті, що працюють на нашому місцевому ринку закупили форму, районна адміністрація виділила взуття. Тільки у половини складу були бронижилети вищого класу, інші мали бронь старого зразку-черепаха. Вже далі підтримували знайомі та друзі, перекидали гроші на картки, щоб ми мали можливість купити необхідне. В спеку дуже багато купували питної води. Пізніше познайомились з Сергієм Лаврущенком, який тепер є головою ГО «Спілки підприємців Сарненщини» і вже на зміну нам приїхали хлопці повністю екіпіровані. Всі наступні ротації без їх уваги ми не залишались, як матеріальної так і моральної.

ВІДЕО: командир "АЗОВу" у скандальній промові згадав про Сарни

- Повернувшись з тієї реальності у мирне життя чим займаєтесь?

- Поки у відпустці, займаюсь будівництвом будинку, щасливий тому, що маю можливість завести доньок до школи, дружину на роботу. Одним словом продовжую жити далі. Головне мати ціль і працювати над її досягненням.

- Чи поділилось ваше життя на до і після перебування в АТО?

-Дійсно багато чого переоцінюєш і вже дивишся на деякі цінності під іншим кутом. Там є хлопці, відмінні військові спеціалісти, але які ще зовсім не бачили життя, бо не встигли. Тому, коли в нас наш стрілок вперше закохався, ми повертались із завдання, звернули на поле , зірвали добру сотню живих троянд і за адресою його коханої доставили букет. Звичайно це не принц на білому мерседесі, але не щодня дарують квіти військові на БТРах.

Розумієш, що сенс життя в самому житті, для мене - це діти. Проте поки я там, прошу щоб ні дружина, ні доньки не дзвонили. Знаю, що повернусь, щоб обійняти їх.

- Вже готується шоста хвиля мобілізації. Є такі, що відмовляються від повісток. З якими б словами ви до них звернулись?


- Не думаю що щось зміниться від мого звернення, тай не вірю, що в тридцятирічного парубка, що працює десь в лісі на “бурштинових” копальнях проснеться від моїх слів патріотизм. Не хай не йдуть ,бо там від їх сумнівів, під загрозою буде не одне життя. Потрібно бути чоловіком, який готовий приймати рішучі рішення, нести відповідльність не лише за себе, розуміти, що твій дім, це не лише твоя хата огороджена парканом , а країна, де ти живеш і твій обов’язок її захищати. Якщо не ти, то хто?

-На вашу думку, що потрібно, щоб в Україні більше не було АТО?

-Від себе, ми робимо все, що можемо, і навіть більше того, що можемо, аби забезпечити мир. Однак, всі війни, що вже тривають чи розпочинаються, будуть продовжуваться і повторюваться доти, поки питання про них вирішують не ті, хто помирає на полі бою.

Шановний читачу, щиро зізнаюсь, що багато з розмови з Сергієм свідомо не висвітлюю, проте надіюсь, що між рядками ви прочитали те, про що можна сказати лише мовчанням.

Низький Вам уклін, наші герої. Вам, вашим дружинам і рідним. За те, що ви є. За те, що за Вами, наша перемога.






На правах реклами