Благодійний показ фільму рівнянки в Канаді зібрав 36 000 доларів для підтримки дітей війни

Адже одні родини швидше пристосувалися до нових умов, інші навіть за рік часу не змогли звикнути до життя в іншій країні. Також особливо ускладнює ситуацію те, що виїжджають за кордон жінки без чоловіків. Разом з своїми дітьми вони намагаються врятуватися від війни, шукаючи мирного неба в Європі та інших куточках світу. Сьогодні ми розкажемо вам історію успішної української режисери, яка через повномасштабне вторгнення у рідній країні, разом з донечкою змушена була виїхати до Канади та шукати прихистку саме там.

Її історія – це приклад того, як біженці з України проживають різні стадії болю, прийняття ситуації та починають рухатися та розватися в нових умовах. А ще про те, як діти мають здатність приймати усі життєві випробування такими, як вони є. Це історія ще і приклад того, як навіть за тисячі кілометрів рівняни не забувають про країну в війні та організовують благодійні заходи на підтримку тих, чиє війна змінила війна.



Відома режисерка, що родом з Рівного

До того, коли ми перейдемо до історії та подій, які відбувалися вже після початку повномасштабного вторгнення розкажемо вам про те, як ага героїня йшла до шляху режисури. Христина Сиволап сама родом з Рівного. Дівоче прізвище її – Данилова. Дівчина завжди мала прив’язку до слова, творчості, адже батько Віктор – знаний у Рівному видавець. Водночас своє навчання та здобуття вищої освіти Христина продовжила у Києві. Саме тут вона навчалася в Університеті ім. І. Карпенка-Карого. За покликом власної душі вона обрада свою майбутню спеціальність - телережисура. Під час навчання Христина не чекала, що зйомки розпочне вже після випуску, а саме в університету побачили світ її ігрові короткометражки «Вірую» (2010), «В мене є, а в тебе немає» (2012), «Дужевільний» (2012).

Христина не тільки талановита режисера, вона є і прекрасною сценаристкою. Це підтвердила вона у 2013 році, коли зняла короткометражку «Давай не сьогодні» за власним сценарієм. Бюджет стрічки склав 1 млн грн. Фільм відразу дуже полюбився глядачам та навіть критикам. «Давай не сьогодні» здобув перемогу в конкурсі короткометражних робіт на Трієстському кінофестивалі. Далі почалося ще цікавіше – співпраця з відомим телеканалом. Так, у 2017 році Христина була співрежисером телесеріалу «Тато Ден» для СТБ. А вже за рік стала режисером телесеріалу «Вище тільки кохання». Далі були ще кілька зйомок телесеріалів, а у 2019-ому Христина знімає свою найвідомішу та найуспішнішу стрічку на даний момент. Мова йде про фільм «віддана», де Христина працювала режисером. А крім того, саме вона знімала і кліп відомих Тіни Кароль та Юлії Саніної на пісню «Вільна», що стала саундтреком до фільму. Такий розвиток у Христини був до війни. Успішна режисера, любляча дружина, де речі чоловік Христини – Олексій теж режисер. А також неймовірна мама дівчинки Аліси. Але це прекрасне життя в столиці змінила – війна…


Втеча до Рівного і життя за океаном

Спочатку Христина з чоловіком та донечкою від початку повномасштабного вторгнення знайшли свій прилисток у батьків. Так вона повернулася до рідного Рівного. Але всі обставини та розвиток подій війни показував все більше, що в Україні не лишається жодного безпечного місця, де можна було б сховати дитину та не хвилюватися про власне життя. Тому Христина з чоловіком приймають рішення про те, щоб шукати прихисток десь за кордоном. Зрозуміло, що залишити чоловіка та батьків в Україні для Христини та донечки Аліси – стало цілим випробуванням, але вони знали для чого роблять це. Просто життя поставило такий вибір: або ти лишаєш дитину вдома, де в небі літають російські ракети, або їдеш у безпечне місце (чужу країну), але без тата дитини.

- Я так сильно співчуваю усім українським мамам. Мамам дітей війни. Тим, які вирішили виїхати, тим, які зробили героїчний вибір лишитись і тим, які не вибирали та опинились в окупованих містах. І перед усіма стоять такі різні виклики. Але наш спільний виклик - шукати правильні слова та мінімізувати травми, - ділиться своїми думками Христина. - Та ми з вами сильні! Ми вміємо читати казки під час повітряних тривог, розраховувати кількість перекусів на дорогу, що триватиме невідомо скільки годин і витирати сльози після школи, де було нічого не зрозуміло чужою мовою.



В березні минулого року Христина з Алісою опинилися в чужій країні, за океаном. Ванкувер, що в Канаді, став для них новим домом. Для Христини та її донечки – це стало великим випробуванням. Адже ще ніколи вони так довго не жили поза межами України. Переїхати за океан, де потрібно одній миттєво вирішити купу бюрократичних питань, але при цьому розважати дитину, влаштувати її до школи, організувати нові іграшки, знайти дитячі майданчики і друзів, готувати з незрозумілих продуктів сніданки, вечері і ланчі в школу - це, звісно, непросто. Але Христина з усім цим впоралася. А ще донечка Аліса показала себе, як неймовірний боєць, яка не тільки швидко акліматизувалася в нових умовах, а ще і стала неймовірним натхненням та підтримкою для Христини.

- Найскладніше для мене у материнстві військового часу - пояснювати.
Чому ми тут, чому ми живемо в чиємусь домі, чому їй доведеться зараз вчити англійську і як розуміти цей дивний акцент, чому старшокласниці, які дізнались що вона недавно приїхала з України закричали і втекли від неї, чому незнайомі люди нам щодня приносять свій одяг, чому в будь-якому ресторані на екранах показують зруйновані будинки і там написано «Україна», чому я плачу і ходжу сумна, чому не можна привезти котів, чому тато не може бути з нами. Пояснювати доводиться речі, які я, насправді, хотіла б щоб мені теж хтось пояснив. Але мама тут я. І знаходити слова доводиться мені, - згадує Христина. – Аліса витримала все: адаптацію до нової школи, мови, звичаїв і людей. Вона тепер має найкращу подружку з Кореї (каже, що вони з нею дуже схожі!), володіє англійською без жодного акценту і читає Толкієна в оригіналі. Я тепер вмію делегувати, просити про допомогу, приймати допомогу, заповняти десятки бюрократичних анкет, працювати асистенткою акторів, давати інтерв’ю англійською, розмовляти з росіянами англійською, подавати канадську податкову декларацію, шукати опору в собі.



Христина дійсно за тисячі кілометрів від дому змогла опанувати себе, знайти в собі сили жити, але не забувати про підтримку українців. За цей час вона здала на права, вивчила кілька сотень сленгових слів, знайшла машину, роботу в кіно, няню, підтримку сусідів, футбольну команду доньці, спеціальний одяг, щоб жити під час сезону дощів біля океану, способи підтримувати подружні стосунки онлайн і жити з різницею у часі 10 годин з Україною.

А ще саме тут відома режисера побачила масу безкорисливої любові та підтримки. За словами Христини, інколи їй здавалося, що усі сусіди що нас тут оточували прийшли їх підтримати і принесли листівки, одяг, подарунки, іграшки, книжки, домашню випічку, сертифікати в супермаркети, квитки в кіно, пропозиції відвезти нас до озера, прогулятись з дитиною, знайти їй тренера з тенісу…

- Я часто думаю навіщо мені цей досвід - бути біженкою. І ось написавши цей текст, здається, знайшла відповідь: тепер я знаю що таке справжня безкорисна щира підтримка, - наголошує наша героїня.

36 000$ завдяки показу фільму «Віддана»

Христина змогла поділитися своєю творчістю навіть у Ванкувері. Фільм «Віддана» показали під час благодійного вечора. Завдяки цьому показу вдалося зібрати понад 36000$ на реабілітаційні програми для дітей загиблих воїнів.
З них 1700$ зібрали донечка Христини - Аліса зі своєю подругою Марі, продаючи браслетики і магнітики, що вони самі зробили. Також цим показом у Ванкувері вшанували пам’ять Віктора Ониська, режисера монтажу “Відданої” та ще багатьох українських фільмів. У грудні 2022 Віктор загинув на фронті.



- Був повний зал та багато щемких відгуків після показу. Канадка, чия бабуся емігрувала з України, зізналася що доля усіх жінок у її сім’ї нагадує життя Стефи, головної героїні фільму. Українка, що вже давно живе в Канаді і 8 років на великому екрані не бачила україномовний фільм. Люди, що взагалі ніколи не бачили українського кіно і були вражені тим, як воно виглядає. І ще різні теплі слова вдячності, підтримки, любові, - ділиться враженнями Христина.



Замість післямови

Історія Христини – це одна з тисяч історій людей. Життя яких змінила війна. Хай в кожній історії буде дуже багато віри, сили та витримки. А ще безмежної віри в перемогу та швидке повернення назад, до України.


“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”