У середу, 13 жовтня, відбулася web-конференція з фотохудожником, керівником фотогалереї "У фарватері істин" та організатором "Фотовернісажу на Покрову" Олександром ХАРВАТОМ. Під час конференції фотохудожник розповів про своє міліційне минуле, "Фотовернісаж на Покрову" та дав поради молодим фотографам.
— Олександре, розкажіть нам про своє міліцейське минуле. Чи сподобалось вам бути міліціонером?
— Мене змолоду, крім мистецтва, приваблювала юриспруденція. Свого часу закінчив Івано-Франківську школу міліції з червоним дипломом. Коли постав вибір місця роботи — вирішив побачити світ. Тому й поїхав працювати в Якутію. Взагалі-то, містечко Нерюнгрі на ті часи було "комунізмом" в окремо взятому місті. Втім, роботи для міліції вистачало. За десять років роботи працював і заступником, і начальником відділу з боротьби з організованою злочинністю.
— А стріляти в людей доводилось?
— Були такі випадки. Проте стріляв, правда, не на ураження, а по ногах. Тоді якраз ми затримували банду, яка нагло і безцеремонно грабувала місцевих жителів. Як потім з'ясувалось, серед зловмисників були і боксери, і борці. Після затримання від їхньої зухвалості не залишилось і сліду.
— Як залишили міліційну кар’єру?
— У 1998-му і в Україні, і в Росії лютувала криза. А ще батьки почали хворіти. Тому вирішив повернутися в Рівне. По дорозі додому у Москві купив перший професійний фотоапарат. Коли ж приїхав у рідне місто, то спочатку думав продовжити службу в міліції, але потім захопився фотографією. І став фотографом.
— Якби зараз запропонували керівну посаду в міліції, то повернулися б на службу?
— Я добре обдумав би таку пропозицію. Якщо вона, звісно буде. Адже зараз розподіл посад у міліції багато в чому залежить від політичної ситуації. У будь-якому разі набутого досвіду для такої роботи вистачило б.
— Ви є керівником фотоклубу, як можна долучитися до нього? Що для того потрібно?
— Наш клуб "Простір фото" працює вже більше чотирьох років. Активними учасниками його є як рівненські, так і луцькі фотографи. Є і молоді. Щоб долучитися, перш за все треба мати задатки фотографа і початкові фотодоробки. І головне — бажання вчитись всьому новому.
— Зараз кожен, хто з нормальним фотоапаратом, вважає себе фотохудожником. Скільки ви йшли до цього звання?
— Назвати себе можна як завгодно. Інша річ, чи визнають тебе фотохудожником інші люди та колеги по цеху. Треба працювати над собою, виправляти помилки. У цьому дуже допомагає об’єктивна критика. Коли твої роботи бачать не тільки рідні та друзі, а й майстри та глядачі. Тому починаючим фотографам обов’язково треба брати учать у різних виставках, пленерах. Зазвичай, для визнання фотохудожника потрібно не менше двох років наполегливої праці. Моє становлення було приблизно таким же.
— А скільки ваш найкращий фотоапарат з усіма аксесуарами коштує? Якщо не секрет.
— У мене ненайдорожче обладнання. А зазвичай фотоапарат з аксесуарами може коштувати і 10 тисяч доларів.
— Організатором бути важче, ніж фотографом? Яким чином вдається залучати до "Фотовернісажу на Покрову" таку велику кількість фотографів?
— Свого часу коли починав робити перший фотовернісаж, було важко. Але думка про те, що він буде унікальним у всій Україні, додавала наснаги. А згодом справа пішла. Цьогоріч вже п’ятий фотовернісаж. Участь у ньому беруть майже 300 фотографів з 49 країн світу. Роботу проводимо за всіма міжнародними стандартами. Всім учасникам розсилаємо фотоальбоми за підсумками вернісажу.
Записав Юрій ДЮГ